Історія школи
1885 р. – почала діяти церковно-приходська школа;
1922 р. – початкова школа;
1932 р. – відкриття семирічної школи;
1939 р. – відкрита середня школа;
1956 р. – реорганізовано у восьмирічну школу;
1993 р. – загальноосвітня школа;
2003 р. – відкрито добудову.
Церковний прихід у Голохвастах створився в 1782 році, до до якого і належало село Поляни. Церква в селі побудована в 1782 році . Церковно – прихідська школа існувала з 1 жовтня 1895 року. В школі навчалося в 1895 році 25 хлопчиків. В 1770 році вся земля сіл Голохвасти і Поляни була передана поміщикам і введена в панщину. Тоді у селі було 45 дворів. Реформа 1861 року пограбувала селян і вони багато років давали викуп пану Сокольницькому за землю, хоч пан володів 1000 моргами землі, а селяни – лише 480 моргами. Викуп за землю селяни платили по 1914 рік.
В 1920 році в селі остаточно встановилась влада Рад . Зародком радянської влади на селі був революційний комітет у складі 8 чоловік. Створив його в 1919 році і очолив Столярчук Микола, секретарем комітету – Галка Трохим Трохимович. Пізніше було створено комнезам, його головою став Калістрат Басистюк. Першими комуністами на селі були Маначинський Василь, Медвідь Уляна, Маначинський Сергій. З 1929 року по 1930 рік головою сільської ради була перша комуністка села Смик Марта. Комсомольська організація у селі утворилась у 1930 році, секретарем якої був Мазур Павло Тимофійович.
В 1929 році був утворений колгосп імені Леніна.В с. Голохвасти за період 1926 – по – 1928 рр вже існували колгоспи ім.. Шевченка, „Нове життя”, ім.. Ворошилова, які об”єдналися в один колгосп ім. Леніна /артіль/. Очолив укрупнене господарство двадцяти тисячник Кузьменко.
Разом з колективізацією почалась розбудова села. В 1922 році було організовано хату – читальню, в 1924 році збудований Клуб. Введено початкове навчання в 1922 році, в 1932 відкрита семирічна школа, встановлено кіно стаціонар. А в 1939 році побудована і відкрита нова двоповерхова школа.
Артіль ім. Леніна славилася високими врожаями, так на площі 145 га, в 1937 році зібрано з га по 422 цнт цукрових буряків, а ланка комсомолки Марії Дикун виростила понад 500 цнт з га. В 1940 році артіль була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки, в ці роки головою колгоспу був Янчур Антон Антонович.
В роки ІІ Світової війни 1941 – 45 років в селі Голохвасти був організований партизанський загін, керований громадянином Івановим, а під час німецької окупації в приміщенні школи було відкрито школу есесівців. За зв’язок з партизанами в Полянах розстріляно 4 чоловіки, при відступі – 8 чоловік, спалено 35 хат, вивезено в Німеччину 143 жителі на каторжні роботи „ остарбайтерами.
Під час визволення території нашої Сільської Ради загинуло 125 воїнів Червоної Армії. А 243 чоловік – односельчан склали голови в боях за нашу Батьківщину.
Тяжко вставало з руїн наше село після війни. Школа була переповнена переростками, які під час війни не могли вчитися. Учні добиралися в Поляни з с.Оріховець і навіть з с.Качанівки Підволочиського району в нашу середню школу. Вона вже 1956 року реорганізована у восьмирічну – директором школи в цей період працював ветеран Великої Вітчизняної, інвалід війни –Щирба Іван Володимирович, вчитель історії. У селі Поляни відкриті Дитячі ясла на 50 ліжок, де вихователькою працювала Мазур Марія Євгенівна – вже сьогодні більш як з 30 – літнім стажем. Поруч здано в експлуатацію приміщення, де розмістився медпункт та родильна кімната – фельшарем в якому працював ветеран Великої Вітчизняної війни Масловський Дем’ян Оверкович зі своєю дружиною Масловською Антоніною Миколаївною.
У 1963 році до артілі села Голохвасти приєдналися Поляни, Канівка і Петрівка. Артіль мала 3259 га землі в т.ч. орної 2463 га, 14 комбайнів, 19 тракторів. В колгоспі ім. Леніна було 1258 голів ВРХ, 1390 свиней. Урожай 1963 року становив: зернових – 20,2 ц., цукрових буряків – 223,7 ц. З кожного гектара.
В січні 1970 року колгосп ім.. Леніна об’єднали з колгоспом ім.. Жданова – села Тарноруда під назвою”Спецгосп ім.. Леніна”. Великі зміни відбулися в селі село Голохвасти було перейменовано в с. Поляни. Стало у колгоспі ім. Леніна в 1971 році 5049 гектарів сільськогосподарських угідь, в тому числі 4231 гектар орної землі. На кожному гектарі вирощено по 23,1 цн. зернових, 23,4 цн. пшениці, 28,7 цн. ячменю. Трудівниками четвертої бригади колгоспу, яку очолював Петро Кирилович Павенський, вирощено й зібрано по 575 цн. коренів, а ланка Люби Рудої – по 604 центнери.
Гордістю колгоспників було тваринницьке містечко. В1971 році одночасна постановка свиней на відгодівлю становила 5400 голів. Різкого зростання всіх показників досягнуто за рахунок широкого запровадження механізації процесів виробництва. Поряд із свинарством в колгоспі приділялася увага розвитку інших галузей виробництва. Наприклад на молочно – товарній фермі було 312 корів, для поповнення стада закуплено 320 племінних телиць симентальської породи, з яких вже в перший рік багато стало високопродуктивними, давали по 17 – 18 кг молока. В колгоспі було 665 овець, велика птахоферма, де з кожної несучки одержано 113 штук яєць. Щоб забезпечити успіхи в тваринництві, слід було підвищувати виробництво продукції рільництва. І хлібороби не шкодуючи своїх сил, добивалися високих врожаїв. У 1966 – 82 роках на чолі господарства був – агроном за фахом Свистак Петро Михайлович. Міцна економіка колгоспу допомогла докорінно змінити обличчя села. До послуг колгоспників побудовано Будинок побуту, магазини, бібліотеки, лазні. Поліпшуються умови і для відпочинку. На будівництво різних споруд ішло багато коштів, але поліпшувалися умови праці.
З 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року частини обмеженого контингенту Радянських військ вступили на землю Афганістану, не оминула тяжка трагедія і наше село. До складу СРСР тоді входила Україна, тому наші хлопці теж були учасниками тих бойових дій:
Свистак Михайло Петрович
Майхер Андрій Іванович
Бруско Віктор Степанович
Басистюк Віктор Миколайович
Майхер Іван Іванович
Повернулися живі, хоча ніколи не забудуть тих кривавих подій.
Згодом у 1989 році здано в експлуатацію в Полянах два чотириквартирні житлові будинки для молодих спеціалістів колгоспу і вчителів, де розмістився і фельдшерсько – акушерський пункт. На території Сільської Ради було два фермерські господарства – „Рільник” і „Жайворонок”, їх очолювали фермери М.І. Петруков і В.В. Корецький. З 1989 року працює мале підприємство „Статор”, на чолі якого стоїть Яловий Анатолій Петрович, воно спеціалізується по перемотці моторів до електро – побутових приладів, столярній галузі, там є лазня та на території села Петрівка „Страусина ферма”.
Найкраще поліпшилося життя людей нашої Сільської Ради, коли села у 1991 році почали, а у 1992 газифікували. У 1986 – 96 роках головою колгоспу був Теслюк Анатолій Васильович. В 1991 році колгосп ім..Леніна було переіменовано в колгосп „Надзбручанський”.
В 1993 році Полянська ЗОШ І –ІІ ступенів була реорганізована в ЗОШ І – ІІІ ступенів, кількість учнів в школі становила 100, а директором призначено Скорупського Сергія Вадимовича, розпочато добудову школи, у зв’язку з нестачею коштів, будівництво було призупинено, а в 2003 році добудовано і відкрито з допомогою Волочиської Районної Ради, Волочиської державної адміністрації, місцевого господарства, виконкому Сільської Ради, Волочиського районного відділу Освіти, підприємців – Ялового А.П., Мамчина В.М., допомоги батьків, діти яких навчалися в школі і здано в експлуатацію 3 класних кімнати, їдальню на 120 місць з обладнанням. Зроблено благоустрій території школи руками працівників педагогічного колективу, їхніми родичами, батьків учнів. Учасниками свята школи були : підрядчик СГК „Надзбручанський” –з дарунком школі – кольорового телевізора, від Тернопільського маслозаводу школа одержала музичний центр.З лютого 1996 року господарство СГК „Надзбручанський „ очолив В.М.Сергійчук. За період реформування господарства із здобуттям Україною незалежності, відбулись великі зміни: збільшилось виробництво сільськогосподарської продукції, стались зміни в соціально економічному розвитку сіл Сільської Ради, переобладнано колгоспну лазню на пекарню, закуплено обладнання.Збільшилося поголів’я ВРХ на 500 голів, всього стало 1520 голів. В 2001 році розпочато будівництво храму, за два роки силами усіх людей села та допомоги господарства побудували і в 2004 році священник Бих Анатолій Павлович розпочав богослужіння. Великі кошти було затрачено на придбання зернового комбайна „Дон”, також збільшилася заробітна плата працівників господарства, яка становила в середньому 250 грн, а доярки отримували по 500 – 600 гривень.
18 жовтня 2003 року загальними зборами колективу обрано нового керівника господарства – Гопанчук Василя Петровича. В.М. Сергійчук був обраний Головою Районної Ради. За цей період силами господарства куплено кормозбиральний комбайн „Дон” та два трактори „МТЗ – 82” в кредит. Також зроблено тверде покриття дороги – частина в с.Поляни і у всьому селі Канівка.
До цього часу з жовтня 1989 року по квітень 1998 року Головою Сільської Ради працював Зволінський Йосип Броніславович, а з квітня 1998 року в рік виборів до місцевих Рад Сільським Головою обрано Довбуш Наталію Іванівну. Секретарем С/Р – Андрушко Людмилу Олександрівну.
Після виходу Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” – землі передано з державнї в колективну власність. Кожен член господарства отримав право на її умовну частку – земельну частку – пай. Зроблено карту першочергового виходу з паями. До Виконкому Сільської Ради поступила 1 заява Лозінської М.М./2 сертифікати/ про виділення земельної частки в натурі. Решта членів господарства віддали свою землю в оренду місцевому господарству, за яку господарство розраховується сільськогосподарською продукцією в повному обсязі.
19 листопада 2003 року на базі СГК „Надзбручанський” відбувся районний семінар – навчання по впровадженню нових методів відгодівлі свиней. В семінарі брали участь керівники району, голови формувань, сільські голови, зооветеринарні служби формувань.
В 2004 році Полянська Сільська Рада взяла участь в обласному конкурсі Сільських Рад, де зайняла друге місце в області за кращий санітарний стан та благоустрій території С/Р, за що отримала премію – комп’ютер. У цей же рік 2004 за високі показники – намолочено більше 13 тисяч центнерів зернових за сезон, комбайнеру тракторної бригади №1 с. Поляни Вербному Віктору Станіславовичу присвоєно високе звання „Заслужений працівник сільського господарства”.
В червні 2006 року головою СГК „Надзбручанський” обрано Сергійчука В.М.
Полянська Сільська Рада розташована на заході Волочиського району за 6 км від міста. Територія Сільської Ради становить 3290 га, в тому числі земель державної власності – 1081 га, земель приватної власності – 2209 га.
До Полянської Сільської Ради входить три населених пункти: село Поляни, село Канівка, село Петрівка, в них 485 дворів, проживає 1148 чоловік населення, Сільська Рада утворена в 1929 році.
Основні історичні та історико–архітектурні пам’ятки:
- Обеліск воїнам – односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни/с.Поляни/
- Пам’ятник воїнам – визволителям /с.Поляни/
- Курган „Памяті – жителям с.Канівка, розстріляним 24 січня 1944 року. В селі Поляни
- Обеліск воїнам – односельчанам, які загинули в роки ВВ війни/с.Канівка/
- Пам’ятний знак лейтенанту медичної служби Галині Гордієвич/с.Петрівка/.
Видатні земляки:
В нашому селі проживають знамениті люди, життя прожити – не поле перейти . І прожили достойно:
Любов Трифонівна Руда працювала більше 20 років ланковою і за високі врожаї цукрових буряків була нагороджена Орденом Леніна
Білецька Катерина Лаврентіївна – віддавала себе роботі ланковою – присвоєно звання „Майстер – золоті руки”. Нагороджена в 1962 році
„Золотою медаллю”, в 1969 році – була делегатом ІІІ всесоюзного зїзду колгоспників у Москві. В 1969 році отримала „Золоту медаль” за розвиток народного господарства. В 1971 році нагороджена орденом трудового Червоного Прапора, 15 грудня 1972 року нагороджена Орденом Леніна.
Ольга Басистюк наша землячка, народна артистка України, лауреат Шевченківської премії, кавалер Ордена Ярослава Мудрого, володарка золотої медалі ім..Віли – Лобоса, лауреат міжнародних конкурсів, золотих медалей та Гран – прі у Бразилії, Братіславі, Плевені.
Тараненко Любов Калинівна – доктор наук, професор біологічних наук
Пав енський Петро Кирилович – пенсіонер, нагороджений орденами Леніна, жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора
Петуча Михайло Іванович – працівник СГК „Надбручанський – нагороджений орденами Трудової Слави 2 і 3 ступенів, бронзовою медаллю за досягнуті успіхи в розвитку народного господарства
Село Петрівка
До складу артілі входить населений пункт Петрівка, який виник у 1928 році із жителів сіл Тарноруди і Голохвастів. Уже в 1930 році хутір Петровського /первісна назва поселення/ нараховував 50 дворів.
Людям наших сіл довелось пережити не тільки 2,5 роки тяжкого поневолення, а й страшні звірства фашистів в дні кровопролитного визволення.17 березня 1944 року полки 10 – го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу у взаємодії з 8 – ю гвардійською стрілковою дивізією визволило місто Волочиськ. А 14 березня 1944 року в с. Петрівка увірвались гітлерівські „Тигри” у супроводі піхоти. Поранених відправити в тил було неможливо. Всі, хто міг тримати зброю, бились до останнього патрона. Душею оборони була лейтенант Галина Гордієвич. Про останні хвилини бою не знає ніхто – загинули усі. Але те , що побачили наші воїни, які через три дні визволили Петрівку, вдесятерило їхню ненависть до ворога і примножило почуття поваги до тих, хто прийняв цей бій. Сама смерть Галини Гордієвич розповіла про її безсмертя. Розтерзане, пошматоване тіло добрі люди поховали на кладовищі села Петрівка.
Сьогодні квітуче село Петрівка нараховує 52 двори , в цьому населеному пункті проживає 101 громадянин.
Село Канівка
Село Канівка в історичних документах згадується з 1782 року. Відносилось по адміністративному поділу до Проскурівського повіту, Сарнівської волості. Була в Канівці церковно – приходська школа, кордон Тарнорудського загону 3 – го відділу, окремого корпусу прикордонної сторожі. В 1782 році в Канівці було 75 дворів, а в церкві 483 прихожан. Канівка входила до земель, що знаходились у володінні панів Джевецьких.
В роки ІІ Світової війни влітку 1943 року. В Надзбручанському краї двічі проходили рейдуючи партизанські зєднання: сумські партизани під командуванням С.А.Ковпака та вінницьке партизанське зєднання, яке очолювали Я.І. Мельник і Д.Т.Бурченко. Поява великих партизанських формувань у глибокому ворожому тилу активізувала опір окупантам, до лав народних месників вступали і літні подоляни, і молодь. Почастішали диверсії на комунікаціях противника, бої з опорними гарнізонами окупантів. Наприкінці 1943 року і в перші дні 1944 року партизани двічі вчинили напад на фашистський гарнізон у селі Канівка.
Фашисти жорстоко розправилися з непокірним надзбручанським селом. 24 січня 1944 року, коли до кінця війни залишалося півтора місяці. Гітлерівці залишили після себе „мертву зону”: село спалили повністю – 132 жилих будинки, всі колгоспні споруди, 80 жителів Канівки розстріляли, спалили живцем, 54 колгоспники погнали у фашистське рабство до Німеччини. День 24 січня 1944 року став роковим для жителів с. Канівка – 75 чоловік було вбито за один день
В березні 1944 року під час весняного бездоріжжя уральські танкісти І мотострілецької бригади Десятого Гвардійського Уральського танкового корпусу вступили на Волочищину і визволили її. Бої за Канівку, Петрівку і Поляни продовжувалися від 12 по 15 березня.
Війна важко відбилася на економіці села, але люди працювали і домагалися високих показників. Змінилося село у роки розбудови. Тут збудовано 8 нових тваринницьких приміщень, кузню, майстерню, Будинок Культури на 250 місць, бібліотеку.У липні 1963 року колгосп „Комунар” – с. Канівка і артіль ім.. Леніна обєдналися.
Сьогодні тут 106 дворів, в селі проживає 237 чоловік.
